a ja nic

У чарзе. Яна і Ён, посткліматычнага веку.
Яна: Два тыдні не магу ўзяць квіток, што ж гэта такое?!
Ён: Ай, заўжды можна знайсьці выйсьце.
Яна: Якое? Я ўжо з шасьці дзяжурыла, і то талёнчыкаў няма, то доктар хварэе, то ў “водпуску”.
Ён: Ай, прыйшлі бы раней. У пяць. Вы ж блізка жывяце. Прынесьлі б каробку цукерак у рэгістратуру.
Яна: Ага, цукерак, ім цяпер зялёныя “цукеркі” падавай.
Ён: Ну я ж і кажу, што заўсёды можна знайсьці выйсьце.
Я (а нефіг церазь мяне перамаўляцца):а вам не здаецца, што вашыя выйсьці не чалавечыя, прыніжальныя і быдлячыя, і што так не павінна быць.
Ён (пагрозьліва): А ты што, предлагаешь революцію устроіть?..

∎

U čarzie. Jana i Jon, postklimatyčnaha vieku.
Jana: Dva tydni nie mahu ŭziać kvitok, što ž heta takoje?!
Jon: Aj, zaŭždy možna znajści vyjście.
Jana: Jakoje? Ja ŭžo z šaści dziažuryła, i to talončykaŭ niama, to doktar chvareje, to ŭ “vodpusku”.
Jon: Aj, pryjšli by raniej. U piać. Vy ž blizka žyviacie. Prynieśli b karobku cukierak u rehistraturu.
Jana: Aha, cukierak, im ciapier zialonyja “cukierki” padavaj.
Jon: Nu ja ž i kažu, što zaŭsiody možna znajści vyjście.
Ja (a niefih cieraź mianie pieramaŭlacca):a vam nie zdajecca, što vašyja vyjści nie čałaviečyja, prynižalnyja i bydlačyja, i što tak nie pavinna być.
Jon (pahroźliva): A ty shto, predlagaesh revoluciu ustroit'?..